Фармакокінетика

Абсорбція (поглинання) ліків
Для дії лікарського препарату потрібно, щоб він всмоктався в кров. 


Механізми абсорбції:
•  пасивна дифузія - проникає через біологічні мембрани в напрямку градієнта концентрації (із зони концентрованого розведення), доки по обидва боки мембрани концентрація не стане однаковою;
•  полегшена дифузія - за допомогою носіїв без втрати енер­гії за градієнтом концентрації (глюкоза, гліцерин);

•  фільтрація ліків здійснюється через пори в мембрані (проникають  сполуки, що мають низьку молекулярну масу: вода, сечовина тощо);

•  активний транспорт - за допомогою специфіч­них транспортних систем  клітин з витратою енергії (серцеві глікозиди, глюкокортикоїди);

•  піноцитоз — поглинання з утворен­ням везикул (для ліків поліпептидної  структури). 

Абсорбція лікарського засобу залежить від факторів:

— розчинність (розчинні в ліпідах препарати краще проника­ють крізь клітинні мембрани, ніж водорозчинні);

— особливості лікарських форм:

• таблетки з ентеросолюбільним покриттям, стійкі до шлункового соку, їх не можна запивати гарячими напоями, це призведе до передчасного розчинення препарату; 
• лікарські форми, в яких абсорбція відбува­ється з різною інтенсивністю, що забезпечує тривалий терапев­тичний ефект (таблетки, що поцятковані гранулами; спансули — капсули,  що  містять  мікродраже;  силіконові  гумові  капсули). 

Подрібнювати такі лікарські форми перед вживанням не можна, 

оскільки вони будуть швидко всмоктуватися.

Особливості місця абсорбції:

—  кровообіг до місця абсорбції (підвищує абсорбцію застосу­вання тепла, а сповільнює — застосування холоду; при введенні препарату  внутрішньом’язово  рух,  масаж  після  ін’єкції  приско­рюють абсорбцію);

— кислотно-основний стан - визначає швидкість аб­сорбції (краще всмоктуються нейонізовані — розчинні в ліпідах, кислотні препарати — в шлунку, йонізовані — розчинні у воді, кислотні препарати — у кишечнику, препарати з позитивним або негативним зарядом — повільно). 

Біологічна доступ­ність — кількість лікарської речовини у відсоткак (%), яка до­сягла плазми крові, відносно вихідної дози препарату. 

При ентеральному шляху введення біодоступність визначається втра­тами речовини під час всмоктування з травного каналу і проходження через печінковий бар’єр.

При внутрішньовенному введенні досягає 100 %. 

На біодоступність впливають: 

• форма пре­парату (рідка або тверда, наявність наповнювачів,  оболонок), 
• хі­мічний склад, 
• фізіологія організму (метаболізм печінки, захворю­вання травного каналу, печінки та нирок).

Препарати різних фірм можуть мати різну абсорбцію. 

Розподіл ліків в організмі. 

Біологічні бар’єри. Депонування

Після надходження лікарської речовини в кров вона перебуває 

у: 

• вільному стані; 
• зв’язаному стані з білками плазми крові.

Властивостями зв’язаного препарату є: 

• повільний розподіл; 
• пролонгована дія; 
• зменшення можливості інтоксикації препаратом; 
• можливість взаємодії препаратів за місцем зв’язування. 

Зв’я­зування з білками може зменшуватися при: 

• захворюваннях печін­ки, 
• захворюваннях нирок,  
• білковому голодуванні,  
• ферментопатіях травного ка­налу;  
• у новонароджених; 
• людей літнього віку.  

Деякі препарати зв’язуються з жировою тканиною - в осіб з надмірною масою тіла початок дії препарату сповільнюєть­ся, а тривалість дії може подовжуватись. 

Біологічні бар’єри - впливають (гальмують) на розподіл. 
До них належать: 

• стінки капілярів, 
• клітин­ні мембрани, 
• гематоенцефалічний (ГЕБ); 
• плацентарний бар’єри.

ГЕБ — це система, яка відокремлює нервову тканину і спинно­мозкову рідину від крові. Гальмує розподіл розчинних у воді препаратів.

Плацентарний  бар’єр  перешкоджає  надходженню  речовин  із 

крові організму вагітної до організму плода.

Лікарські речовини можуть депонуватися в тканинах (дія пролонгується):

• сполучній (полярні сполуки); 
• кістковій (тетрацикліни); 
• жировій (засоби для наркозу).

Метаболізм
Біотрансформація, або метаболізм — хімічне перетворення 

препаратів, відбувається в печінці, стінках кишечнику, нирках 

та інших органах. 

Унаслідок біотрансформації препарати, розчинні в ліпідах, пе­ретворюються на метаболіти, більш розчинні у воді, які виводять­ся з організму нирками, а також утворюються менш активні мета­боліти (іноді з неактивних — активні).

Лікарські препарати можуть впливати на синтез ферментів пе­чінкою. 
Є речовини, які: 

• підвищують активність печінки (фенобарбітал, дифенін, бутадіон, рифампіцин), 
• пригнічують (спричинюють інгібіцію) ферментів (індометацин, аміназин, левоміцетин, еритроміцин, тетрациклін тощо).  

У разі тривалого або комбінованого застосування лікарських препаратів це слід враховувати і робити корекцію доз або частоти вживання. 

На біотрансформацію впливають:

• вік (у дітей до 2 років метаболізм уповільнюється; у людей літнього віку - зниження метаболізму); 
• захворювання (при інфекційних процесах у печінці, серцево-судинних захворюваннях метаболізм уповільнюється); 
• генетичні  особливості  (метаболізм уповільнюється, що може призвести до накопичення препарату); 
• тютюнопаління - прискорює метаболізм лікарських препаратів; 
• вміст білків і вуглеводів у їжі прискорює метаболізм (у веге­таріанців швидкість біотрансформації знижена). 

Екскреція

Екскреція — виведення ксенобіотика з організму. 
В основному виводяться із сечею. 

На швид­кість ниркової екскреції впливає:

• функція нирок (при захворюванні нирок, в осіб літнього віку, а також у дітей грудного віку знижена інтенсивність гломерулярної фільтрації); 
• кислотно-основний  стан  сечі (кислий препарат легко виво­диться лужною сечею).

Багато препаратів (дигітоксин, пеніциліни, тетрацикліни, стрептоміцин тощо) виводяться із жовчю в кишечник, унаслідок чого утворюються ліпідорозчинні сполуки, які повторно всмокту­ються і проходять у кров та тканини, а потім знов виділяються з жовчю (ентерогепатична циркуляція).

Газоподібні та леткі рідини (засоби для інгаляційного наркозу, 

ефірні олії,  спирт етиловий)  виділяються легенями. 
Окремі пре­парати виділяються залозами.